Аненербе

Аненербе ( наследие предков) было одной из самых необычных официальных организаций 3-го Рейха.

Идеологическую основу Аненербе заложил Герман Вирт, издавший в 1928 году книгу “Происхождение человечества”. Он доказывал, что у истоков человечества стоят две проторасы. Нордическая, духовная раса Севера, и гондваническая, охваченная низменными инстинктами, раса Юга. Вирт утверждал: потомки этих древних рас рассеяны между различными современными народами.

В 1933 году в Мюнхене прошла историческая выставка под названием “Ahnenerbe”, что означает “наследие предков”. Ее организатором являлся профессор Герман Вирт. Среди экспонатов были древнейшие рунические и проторунические письмена. Давность некоторых из них Вирт оценивал в 12 тысяч лет.

Их собирали в Палестине, пещерах Лабрадора, в Альпах — по всему свету. Выставку Вирта посетил сам Гиммлер. Он был поражен “наглядностью” выводов о превосходстве нордической расы. К этому времени СС, вылупившаяся из маленьких охранных отрядов партии, переросла свою роль охранительницы вождей. Здесь уже пытались взять на себя функции защиты нордической расы в генетическом, духовном и мистическом плане.

Для этого требовались особые знания. Их искали в прошлом. И 10 июля 1935 года, по инициативе рейхсфюрера СС Генриха Гимлера, расолога Рихарда Вальтера Даре, группенфюрера СС и исследователя древней германской истории Германа Вирта была основана Аненербе.

Первоначально Аненербе позиционировалась как учебно - исседовательское общество по изучению германской духовной праистории. Штаб квартира располагалась в г.Вайшенфельд, земля Бавария.

Охотно вспоминали, в частности, легенду о дающей власть над миром чаше Грааля. В СС к этому относились не просто как к красивой легенде. Да и Гитлер допускал, что Грааль — это камень с руническими надписями.

И они несут неискаженную, как в более поздних типах письма, мудрость прошлого. Забытые познания нечеловеческого происхождения. Те самые познания, к которым мечтали приникнуть люди в черной униформе. Позднее эсэсовцы предприняли активные поиски чаши Грааля. Их вели в замках катаров на Пиренеях.

Руководил экспедицией Отто Ран, автор антикатолической книги “Крестовый поход против Грааля” — о борьбе папского Рима против движения катаров. Одно время пошли даже слухи, что экспедиции увенчались успехом. Однако они вроде бы не подтвердились, а штурмбанфюрер СС Отто Ран в 1938 году загадочно исчез.

Но вернёмся к Аненербе … Первоначално организацию возглавили Герман Вирт и его заместитель профессор Фридрих Гильшер. (Хильшер). Гильшер играл важную роль в выработке тайной доктрины, вне которой позиция следующего руководителя Аненербе, ученика Гильшер, - Вольфрама Зиверса, как и позиция многих других нацистских вожаков, да и не только их, остается непонятной.

В конце 1935 года Герман Вирт подвергся домашнему аресту ( Он провел под замком все время до конца войны) и с 1937 года председателем общества стал Генрих Гимлер, куратором общества - ректор мюнхенского университета профессор Вальтер Вюрст, а генеральным секретарём, историк Вольфрам Зиверс.

Аненербе действовал столь успешно, что в январе 1939 года Гиммлер включил институт в состав СС, а его руководителя вошли в личный штаб рейхсфюрера. В целях более тесной связи с военными нуждами рейха в Аненербе в 1940 году был создан “институт прикладных военных исследований”, директором которого назначили того же штурмбанфюрера СС (в 1945 году - штандартенфюрера) В.Зиверса.

Институт прикладных военных исследований слился с отделением энтомологии и институтом генетики растений. Институт имел следующие организации:

- отделение математики. Руководитель - Бозек. Ему помогали в работе 25 ассистентов из выдающихся заключённых концентрационного лагеря Ораниенбург. Проблемы ставились ВС, ВМФ, ВВС и Совет по научным исследованиям рейха.

- исследование пектрина. Проводил доктор Плетнер, штурбанфюрер СС и лектор Лейпцигского университета.

Исследования сосредотачивались на применение пектрина и глютаминной кислоты в качестве клинического средства для обеспечения свёртывания крови, ассистентом Плетнера был химик - доктор Роберт Фейкс - еврей, заключённый концентрационного лагеря Дохау, а другой заключённый - дипломированный инженер Бромм, отвечал за технические вопросы. Лаборатория находилась в Шлахтерсе на Констанцком озере.

-эксперименты по исследования рака проводил профессор Хирт из Тюрингского университета, член обычных СС и член партии. Хирту удалось, считается впервые, вывести раковую клетку, используя флюоресцентную микроскопию и ему так же удалось уничтожить эту раковую клетку благодаря своему методу лечения.

- исследования проблем химической войны Велись в сотрудничестве с профессором Брандтом ( один из личных врачей Гитлера) и профессором Биккенбахом из Страстбургского университета Натцвейлере. Так Было обнаружено, что подвергнутые отравлению газом LOST, поддавались лечению с применением витаминной диеты.

- эксперименты по влиянию на человека низких температур проводил доктор Зигмунд Рашер в больнице Швабингер, госпиталя в Мюнхене. Рашер был членом войск СС и штабным врачом германских ВВС.

По его мнению, опыты по исследованию воздействия воздушных высот на летчиков давно застряли на мертвой точке и требовали для дальнейшего продвижения участия в них живых людей. И он их получил.

Для проведения высотных экспериментов из Мюнхена в концлагерь Дахау были переброшены специальные барокамеры, откуда воздух выкачивался именно так, что моделировались реальные условия отсутствия кислорода и низкого давления, характерные для больших высот.

Как стало известно на «Процессе врачей», через эти опыты прошли около 200 заключенных из Дахау. 80 из них умерли прямо в барокамере, выжившие были ликвидированы позднее, дабы не смогли рассказать о происходившем.

А вскоре доктор Рашер приступил к своим знаменитым «экспериментам по замораживанию». Теперь узников «испытывали» двумя способами: опускали в резервуар с ледяной водой или оставляли обнаженными на снегу на всю ночь.

Самый крепкий подопытный продержался в ледяной воде 100 минут, самый хилый — всего 53. Как только была составлена «фатальная таблица», д-р Рашер получил от Гиммлера новый приказ: научиться «замороженных» возвращать к жизни.

Рейхсфюрер не сомневался, что доблестным немецким люфтваффе скоро придется совершать вынужденные посадки в водах Северного Ледовитого океана, приземляться на закованных льдами и трескучими морозами берегах Норвегии, Финляндии или Северной России.

Всего в экспериментах по «заморозке» было использовано 300 узников Дахау. 90 из них умерли в ходе опытов, часть «пациентов» сошла с ума, остальные были уничтожены. По невыясненным причинам Рашер был отправлен в концентрационный лагерь Бухенвальд в 1944 году.

Официальная версия: они «прибегли к обману в истории с происхождением их детей». То есть просто надули рейхсфюрера, преклонявшегося перед немецкими матерями, банально выкрав «своих» мальчишек из детдомов.

В то же время, очевидно, что как и при любом сравнении, выявлении достоинства одной расы перед другой не может осуществляться односторонне. Проводимое нацистами концепция “сверхчеловека”, в первую очередь должна была доказать и продемонстрировать уникальные духовные, физические и интеллектуальные возможности и особенности “истинных арийцев”.

А это уже подразумевает проведение аналогичных по своей сути, направленности и методики исследований над представителями “высшей расы”. При этом, как в любой селекции, экспериментам должны подвергаться самые лучшие, отборные “экземпляры”.

В настоящее время есть все основания предполагать, что так называемая “новая концепция воли” активно прорабатывалась в нескольких особо засекреченных военно-медицинских учреждениях, созданных на оккупированных территориях Советского Союза, где опытным путём выяснялись достоинства “сверхчеловека”.

Отправляясь отстаивать идеи мирового господства арийской расы, лучшие из лучших её представителей офицеров и солдат элитных воинских формирований Германии и родственных ей по духу и по крови государств, попадали на последний в их жизни полигон.

Практиковались и нетрадиционные методы получения знаний - под действием галюциногенных наркотиков, в состоянии транса или контакта с Высшими Неизвестными, или, как из называли, “Умами Внешними”. Одним из ведущих специалистов Аненербе в области чёрной магии считался Карл-Мария Виллигут.

Его называли “Распутиным Гиммлера”, за большое влияние на нацистскую верхушку. Даже в официальных списках руководителей СС за 1936 год Виллигут значится под псевдонимом. Он назван группенфюрером Вайстором (одно из имен древнегерманского бога Одина).

Виллигут - специалисты переводят как “бог воли”. Согласно терминологии ариософов, это синоним понятия “падший ангел”. То есть речь идет о неких “высших существах”, демонах, принесших на Землю потусторонние знания.

Корни генеалогического древа Виллигутов теряются во тьме веков. Впервые герб этого рода (с двумя свастиками внутри) запечатлен в рукописях XIII века. Причем, он практически идентичен гербу манчжурских средневековых правителей.Виллигуты из поколения в поколение передавали загадочные таблички с древними письменами.

Зашифрованная в них информация содержала описания каких-то языческих ритуалов. Отсюда папское проклятие, наложенное на семью еще в Средневековье. Все предложения уничтожить проклятые письмена Виллигуты отвергали. Они словно ждали, что пробьет какой-то долгожданный час. Виллигут поражал Гиммлера видениями своей родовой памяти.

Ему грезились религиозные практики, система военной подготовки и законов древних германцев. Он составил даже своего рода мантры для вызывания таких грез.

В 1939-м году Виллигут отошел от дел. Он все чаще в одиночестве жил в своем имении. Окрестные крестьяне почему-то считали этого генерала СС, как и его предков, тайным германским королем. Умер Карл Мария Виллигут в 1946 году. Он был последним в проклятой фамилии.

Нацисты использовали и найденные с помощью “Аненербе” старинные оккультные “ключи” (формулы, заклинания и т.п.), позволявшие устанавливать контакт с “Чужими”. Для “сеансов с богами” привлекались самые опытные медиумы и контактеры (Мария Отте и др.). Для чистоты результатов эксперименты проводились независимо в обществах “Туде” и “Врил”.

Утверждают, что некоторые оккультные “ключи” сработали и по независимым “каналам” была получена почти идентичная информация техногенного характера. В частности, чертежи и описания “летающих дисков”, по своим характеристикам значительно превосходивших авиационную технику того времени.

Особое внимание уделялось изучению механизмов управления поведением человека. Интенсивные опыты в этой области проводились в концлагере неподалеку от мистической цитадели нацистов - замка Вевельсбург, которому была уготована роль центра будущей империи СС.

В этом замке, кстати, проводились мистерии по подготовке прихода на землю некоего “Человекобога”. Гитлер, таким образом, был лишь первым, не самым удачным опытом в этой сфере. По некоторым данным, на исследования, проводимые в рамках “Аненербе”, Германия израсходовала средств больше, чем США на создание первой атомной бомбы.

И трудно предположить, что это были затраты на пустые бредни. Теоретикам фашизма действительно удалось произвести в недрах германского народа психофизический взрыв небывалой силы.

Может показаться странным, но нюрнбергский трибунал приговорил последнего руководителя “Аненербе” Вольфрама Зиверса, к смертной казни наряду с представителями элиты рейха, хотя в общем списке СС штурмбанфюрер ( соответствует нашему полковнику) стоит на скромном 1082 месте.

Допрос Зиверса в Нюрберге посвященый опытам СС над заключенными концлагерей. Зиверс отрицает свою причастность к ним. Он говорит о Шамбале, Агарти, пользуется оккультными терминами. По залу распространяется шумок недоумения. Наконец бывший полковник начинает рассказывать об одном из основателей “Ahnenerbe”, докторе Гильшере. Допрос резко обрывают…

Гильшер, которого никто не привлек к следствию, caм явился в Нюрнберг свидетельствовать в пользу Зиверса. Дав показания, он попросил разрешения проводить Зиверса к подножию виселицы, и именно с ним приговоренный читал молитвы некоего культа, о котором никогда не упоминалось н процессе.

Охранники ничего не могли понять в странных телодвижениях и непонятных словах эсэсовца, похожих на заклинания. Не случайно философ Эрнст Юнгер писал, что Гильшер — ни больше, ни меньше — основал новую церковь. И весьма продвинулся в создании новых обрядов. Видимо, один из них и имел место в камере смертников..

Изучая известную книгу Листа “Мистериальный язык индогерманцев”, можно с уверенностью сказать, что Зиверс и Гильшер обращали свои заклинания к стихиям, воздевая руки и произнося древние магические слова “ар-эх-ис-ос-ур”. Такова священная формула вечности.

В 1989 году в Нью-Йорке вышла книга “Мессианское наследие”, авторы которой цитируют одного из обвинителей союзников. По его словам, из документов Нюрнбергского процесса были сознательно изъяты свидетельства о ритуальных и оккультных аспектах третьего рейха.

Кроме всего прочего, вероятно, дело в том, что Фонд Рокфеллера в 1946 году отпустил 139.000 долларов США для того, чтобы представить общественности некую официальную версию Второй Мировой войны, полностью скрывавшую как оккультно-мистическую подоплеку нацизма, так и фактическое установление нацистского режима американскими банкирами.

Среди основных организаций, предоставивших на это деньги, была корпорация Стандард Ойл Рокфеллер.

После войны часть архивов “Аненербе” оказалась в США и СССР, где была подвергнута пристальному изучению сотрудниками спецслужб. Среди изучавших эти архивы в том числе были и люди, работавшие над проектом “МК-ультра” и другими аналогичными проектами. Многие сотрудники “Аненербе” были вынуждены скрываться от правосудия в различных странах мира.

Часть из них оказалась в Южной Америке. Здесь вызывает интерес тот факт, что в Чили, во времена правления Пиночета, спецслужбами проводились опыты над заключенными, и неоднократным местом их проведения была одна скрытая от посторонних глаз немецкая колония, где проживало много нацистов как старого, так и нового поколения.

Интересный что Архив “Аненэрбе” оказался в СССР. В 1945 году бойцы Красной Армии, ведя ожесточенные бои в Нижней Силезии, взяли старинный замок Альтан. Здесь было обнаружено огромное количество бумаг с какими-то замысловатыми текстами.

Это и был архив “Аненэрбе”. Поразительный концентрат технологий тайной политики, прихода к власти и манипулирования людьми. Документами наполнили 25 железнодорожных вагонов. Вскоре они составили Особый архив СССР.

Интересно, что его значительная часть, связанная с мистикой, практически не подвергалась изучению. Даже нумерацию многих документов сделали после того, как их потребовали для анализа в 90-х годах.

ерундапонравилось +12 из 14
Загрузка ... Загрузка ...

Подписаться, не комментируя



Комментариев (4):
  1. 1
    Linda 19 октября 2009 в 21:03:

    РЕЦЕНЗІЯ

    на монографію Цибулькіна В.В., Лисюк І.П.
    «СС-Аненербе: діяльність і наслідки»

    Монографія «СС-Аненербе: діяльність і наслідки» є фундаментальним дослідженням однієї з найменш вивчених і водночас найбільш складних сторінок історії Другої світової війни – функціонування утаємниченої структури гітлерівських СС «Спадщина предків» («Ahnenerbe»).
    Авторам наукової праці в умовах обмеженості джерел, засекреченості значної частини матеріалів з теми у західних архівах вдалося представити цілісну картину діяльності «СС-Аненербе» як складової частини нацистських спецслужб, а також відточеного інструменту для технологічного та окультно-ідеологічного забезпечення встановлення «нового порядку» у Німеччині та на окупованих територіях. Слід наголосити на тому, що дана тема була табу не лише у радянській історіографії; навіть власне німецькі історики до сих пір надзвичайно обережно вивчають містичну спадщину Третього Рейху, віддаючи перевагу т. зв. «соціальній історії».
    Адольфу Гітлеру сучасники приписують наступну фразу: «Той, хто вважає націонал-соціалізм виключно ідеологією нічого в ньому не розуміє. Це навіть більше, ніж релігія». Справді, містицизм тотально пронизував державний апарат Третього Рейху. Зазначене знайшло своє відображення у стародавній рунічній символіці, зверненні як до міфології дохристиянського періоду, так і до спадщини окультних орденів середньовіччя й новітніх часів.
    Не залишилися осторонь і гітлерівські спецслужби під егідою СС. Їхнє керівництво, віддіючи належне матеріалістичним науковим розробкам, захоплено висувало все нові й нові ідеологічні та езотеричні підстави для обґрунтування виключної ролі «німецької крові» в історії людства. Лідери СС розглядали власну організацію в якості елітарного прошарку у струнко ієрархієзованому суспільстві Третього Рейху та переносили цю практику і на окуповані в ході Другої світової війни території, у т.ч. й України. Їхніми природними союзниками тут стали представники місцевого німецького населення («фольксдойче»). Разом з тим, нацистська влада обмежувала поширення всієї сукупності езотеричних знань, якою мала володіти лише утаємничена і спеціально підібрана еліта.
    Поєднання глибинного давньогерманського історизму з духом мілітаристської Німеччини «у солдатських чоботах та залізному шоломі» запустило механізм організаційного оформлення «СС-Аненербе» і перетворення її, на думку авторів книги, на генератор «нової чорної цивілізації» з найсучаснішими технологічними розробками. Зародившись із невеликої спілки геральдистів, «Спадщина предків» пройшла шлях від навчального товариства (1935 р.), дослідницького інституту (1937 р.), штабної структури центрального апарату СС (1942 р.) до організації, що діяла практично у всіх наукових і псевдонаукових напрямах. Почавши із вивчення германської історії та етнографії, «СС-Аненербе» завершило свою діяльність з унікальним багажем технічних, медичних та психологічних розробок – фактично айсбергом, більша частина якого й понині знаходиться під водою.
    Дослідники відмічають, що «СС-Аненербе» виявилася причетною до масштабного вивезення культурних цінностей з окупованих Німеччиною територій. Опрацьовуючи цей спадок завойованих народів, фахівці «СС-Аненербе» першочергово звертали увагу на «великонімецький» культурний вплив. Звісно, що це не могло не супроводжуватися фальсифікаціями та перекручуванням історичних подій, ідеологізацією та містифікацією найменших дрібниць минулого. Таким же надпотужним окультним фоном з подачі «СС-Аненербе» супроводжувалася і підготовка та навчання есесівського офіцерського корпусу.
    Особливу увагу автори монографії звертають на той вплив, який чинила «СС-Аненербе» на повсякденне життя Третього Рейху. З урахуванням окультної історії відбувався відбір як імені новонародженої дитини, так і місця будівництва архітектурних споруд. Значні зусилля були спрямовані на містифікацію суспільної свідомості, відродження родового мислення та войовничості німецької нації.
    Не обмежуючись теоретичними розробками, «СС-Аненербе» здійснювало і практичні дослідження – експедиції, випробування нових апаратів, етнографічне вивчення німецької діаспори в Західній та Східній Європі, археологічні розкопки. Жахливу пам’ять по собі залишили експерименти згаданої тематики з вивчення можливостей людського організму.
    Слід особливо наголосити на тому, що високотехнологічні розробки нацистського спецінституту були унікальними для свого часу, і багато в чому випередили його, особливо у сфері енергії атома, реактивних двигунів, ракетної техніки, інфразвуку. Зайвим буде доводити, що інтелектуальна спадщина «СС-Аненербе» виявилася безцінною для переможців Другої світової війни.
    Парадоксально, що із цілковитим розгромом гітлерівської Німеччини культурний спадок СС та нацизму в цілому виявився набагато більш стійким до часу, аніж це могло б здатися у 1945 році. Нинішня популярність неонацизму та естетики Третього Рейху – зайве тому свідчення. «СС-Аненербе», акумулювавши у своїй діяльності історичний спадок культу сили, жорстокості, окультних наук багатьох епох і народів, фактично послала цей надпотужний імпульс у майбутнє. Дослідження та належна оцінка цього явища мають стати справою не одного покоління вітчизняних інтелектуалів-науковців.
    Виходячи з вищевказаного, вважаємо за доцільне рекомендувати монографію «СС-Аненербе: діяльність і наслідки» до друку. Окрім того, хотілося б побажати авторам і далі продовжувати копітку роботу над об’єктивним висвітленням подій, пов’язаних із минулим спеціальних інституцій Третього Рейху, оскільки відомо: забута чи сфальсифікована історія може повторюватися у майбутньому.

    Кандидат історичних наук І.О. Іваньков

  2. 2
    valkirija 16 августа 2010 в 18:06:

    Книга известного ученого, кандидата филологических наук, доцента В.В. Цыбулькина в соавторстве с И.П. Лысюк уже в продаже! Приходите на 6-ю Киевскую международеую книжную выставку 18 - 21 августа 2010 года!

  3. 3
    Гість 20 сентября 2010 в 19:02:

    РЕЦЕНЗІЯ

    на книгу Цибулькіна В.В., Лисюк І.П.
    «СС-Аненербе: діяльність і наслідки»

    Вже понад шість десятків років сплинуло від часу, як представниками нацистської Німеччини було підписано акт про капітуляцію. З тих пір дослідниками – істориками, юристами, політологами – було здійснено величезну кількість досліджень, присвячених подіям другої світової війни. Але й досі маловідомими, а то й зовсім нез’ясованими лишається низка питань, пов’язаних із становленням та розвитком нацистської ідеології, діяльністю окремих державних інституцій Третього рейху, біографіями окремих діячів, що очолювали ці установи або активно працювали в них.
    Зокрема, значний інтерес викликає проблема створення та діяльності організації «Аненербе» – «Німецького товариства по вивченню давньої германської історії та спадщини предків», заснованого за ініціативою рейхсфюрера СС Г. Гіммлера, расолога Р.-В. Дарре, группенфюрера СС та дослідника давньої германської історії Г. Вірта як науково-дослідне товариство, що ставило за мету «вивчення германської духовної праісторії». Нині, коли активно тривають процеси розбудови об’єднаної Європи, необхідно особливо глибоко осмислити та, особливо, негативний досвід минулого і зробити на цьому підґрунті необхідні теоретичні й практичні висновки. Десятиріччя розвитку радянської та зарубіжної історіографії штучно створили суттєві лакуни в історичному пізнанні і, навіть якщо не було б інших причин, одна лише потреба адекватного історичного описання та аналізу розбудови та діяльності «Аненербе» була б достатньою підставою для вибору теми дослідної праці.
    Звичайно, у минулі роки проводилися історичні розвідки, що торкалися окремих аспектів названої проблеми. Серед них звертають на себе увагу праці Г.-У. фон Кранца, М. Уолкера, Л. фон Паль, В.Л. Теліцина, Ю.Ю. Вороб’євського, О.В. Васильченка та ін. Але дана робота вперше в Україні дає змогу на основі джерел, доступних авторам, аналізуючи їх із сучасних позицій, скласти комплексне, різнобічне уявлення про закономірності формування, розбудови організації, її діяльності у середині 30-х – середини 40-х рр. ХХ ст.
    Як показують автори, з розпорошених джерел відомо, що «СС-Аненербе» активно проводила археологічні дослідження, зібрала значну кількість старовинних книг, зокрема й давньослов’янських (наприклад, «Велесову книгу» та багато інших давніх релігійних та історичних джерел). За деякими свідченнями, після завершення другої світової війни частина архіву «СС-Аненербе» потрапила до рук радянських спецслужб. Маються відомості, що у 1954 р. над матеріалами цього архіву активно працював 13-й спецвідділ КДБ.
    Створене спочатку для вивчення в основному гуманітарних дисциплін, товариство ще до початку другої світової війни розпочало вивчати й низку природничих дисциплін, а з 1942 р. стало управлінням, при особистому штабі рейхсфюрера СС. З метою більш тісного зв’язку з військовими потребами рейху в «Аненербе» у 1940 році був створений Інститут прикладних військових досліджень, у відділеннях якого проводилися експерименти по дослідженню ракової хвороби, окремих питань кріобіології, хімічної зброї тощо. Концепція «надлюдини», яка обґрунтовувалася нацистами, насамперед мала на меті довести та наочно продемонструвати унікальні духовні, фізичні й інтелектуальні можливості й особливості «щирих арійців». Про всі ці дослідження видавалися несчисленні брошури, з яких достеменно відомо, що експериментальним матеріалом при розробці расової доктрини, були в’язні німецьких концентраційних таборів, а також окремі представники «арійської раси».
    Безсумнівні цінність книги становлять намагання авторів персоніфікувати дослідження, поповнити його характеристиками конкретних людей, визначити їхню роль у подіях того часу. Такий підхід до історичного дослідження є загальноприйнятним як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних науковців. Наприклад, французький вчений Марк Блок у своїй відомій книзі «Апологія історія, чи ремісництво історика» зазначав, що за самими, здавалося б, сухими документами та інституціями, абсолютно відчуженими від тих, хто їх створив, завжди стоять живі люди. М. Блок порівнює справжнього вченого-історика з казковим людожером, який знає, що «там, де пахне людським духом, на нього чекає здобич».
    Книга ставить більше питань, аніж дає відповідей. Але це жодним чином не може бути поставлено як недолік. Цілком природнім вбачається те, що у своєму дослідженні в більшості випадків автори посилаються не на джерела, які дають можливість впевнено констатувати факти, а лише на літературу, часом навіть ту, що має популярний характер. Це пояснюється, насамперед, тим, що й досі дослідники позбавлені можливості працювати із цілою низкою зарубіжних архівних фондів, з документів яких не знято гриф таємності. Водночас, варто відзначити широкий обсяг використаної літератури – досліджень вчених, мемуарів тощо. Не усі твердження авторів вбачаються цілком обґрунтованими. Звертає на себе увагу й те, що інколи автори, апелюючи на підтвердження своєї позиції до думки інших дослідників, не зважаючи на розмаїття точок зору сучасних вчених, а також вчених радянського періоду.
    Та усе вищеозначене жодною мірою не применшує значення тієї великої роботи, яка була виконана В.В. Цибулькіним та І.П. Лисюк. Цінність книги полягає, насамперед, у тому, що вона написана на достатньо широкій історіографічній базі та висвітлює маловідомі сторінки всесвітньої історії ХХ століття. Праця безперечно надасть великої допомоги у подальших наукових дослідженнях, а також викличе інтерес у широкого кола читачів, які цікавляться вітчизняною та зарубіжною історією.

    Професор кафедри теорії та історії держави і права
    Харківського національного університету внутрішніх
    справ, кандидат історичних наук, доцент О.А. Гавриленко

  4. 4
    Nikolaj 23 февраля 2011 в 1:36:

    Пока есть уникальная возможность приобрести книгу: Цибулькін, В. В. СС-Аненербе: розсекречені файли [Текст] / В. В. Цибулькін, І. П. Лисюк. — К. : [б. в.], 2010. — 288 с. — ISBN 2000070166833. Украинский язык.
    Впервые в Украине, на основании авторской работы и двадцатилетних экспедиций, в том числе и на Тибет!
    Цена: 1 экземпляр - 75 украинских гривень
    10 экземпляров - 70 украинских гривень.
    от 30 экземпляров - 65 украинских гривень.
    Телефон в Киеве: + 38 067 244 62 25 АЛЕКСЕЙ

Комментировать:

РУБРИКИ:

православные знакомства Светелка


НАЙТИ: